Ефект, протягом багатьох років приписуваний ендорфінам, насправді викликається ендоканнабіноідами.
Пора припиняти дякувати ендорфінам, природнім опіоїднім болезаспокійливім, що виробляються нашим організмом, за легку ейфорію, яку ми часто відчуваємо під час аеробних навантажень. Про це йдеться в новому цікавому дослідженні чоловіків, жінок і їх бігових доріжок. В ході дослідження піддослідні під час бігу досягали стану легкої інтоксикації, відомої як ейфорія бігуна, навіть якщо дослідники блокували здатність їхніх тіл реагувати на ендорфіни. Раніше вважалося, що саме ці речовини викликали стан кайфу. Замість цього в дослідженні передбачається, що причиною ейфорії, по всій видимості, є інший набір біохімічних речовин, який нагадує версію канабісу, що виробляється організмом, більше відомого як марихуана.
Отримані дані розширюють наше розуміння того, як біг впливає на наше тіло і розум, а також піднімають цікаві питання про те, чому нам потрібно бути трохи під кайфом, щоб хотіти продовжувати бігти.
Більшість опитаних бігунів на довгі дистанції, в дослідженнях та опитуваннях повідомляють, що хоча б іноді відчувають легку ейфорію. Це переживання зазвичай характеризується розслабленим блаженством і позбавленням від неспокою після близько півгодини занять бігом. У 1980-х роках вчені, які досліджують фізичні вправи, пов'язували цей кайф з ендорфінами, відзначаючи, що рівень природних болезаспокійливих засобів в крові людей підвищується під час бігу ..
Однак останнім часом дослідники засумнівалися в цій теорії. За своєї молекулярної структури ендорфіни не можуть проходити через гематоенцефалічний бар'єр (кордон між стінками судин і мозком). Таким чином, навіть якщо в крові бігунів і містяться додаткові ендорфіни, вони не можуть досягти мозку і змінити його психічний стан. Згідно з дослідженнями тварин, малоймовірно і те, що сам мозок виробляє більше ендорфінів під час бігу.
Тепер вчені припускають, що більш імовірним інтоксикантом є ендоканнабіноіди. Дослідження показують, що рівень канабіноїдів, що виробляються нашим тілом і схожих за своєю хімічною структурою з каннабісом, збільшується в рази під час приємних занять, таких як заняття сексом або біг. Крім того, канабіноїди здатні долати гематоенцефалічний бар'єр, що робить їх реальними претендентами на статус винуватця торжества кайфу бігуна.
Декілька проведених експериментів підтвердили цю гіпотезу. У відомому дослідженні 2012 року вчені запускали на бігові доріжки собак, людей та тхорів, вимірюючи при цьому рівень ендоканабіноїдів у їхній крові. Собаки і люди - істоти, що бігають, тобто вони оснащені кістками і м'язами, добре пристосованими до бігу на довгі дистанції. З тхорами все інакше. Вони рухаються крадучись або перебіжками і дуже рідко долають великі дистанції. Тхори не виробляли додаткових каннабіноїдів під час дослідів на біговій доріжці. А собаки і люди виробляли, що, мабуть, вказувало на кайф бігуна, що випробовується ними, і що його можна пов'язати з їх внутрішніми каннабіноїдами.
Однак це дослідження не виключало ролі ендорфінів. Доктор Йоханнес Фусс, директор лабораторії поведінки людини в Університетському медичному центрі Гамбург-Еппендорф в Німеччині і його колеги давно цікавилися тим, як різні види діяльності впливають на внутрішні процеси в мозку. Вивчивши дослідження про тхорів і інші роботи, вони вирішили, що слід придивитися до ейфорії бігуна більш уважно.
Почали з мишей, які дуже люблять бігати. У дослідженні 2015 року ці фірми хімічно блокували поглинання ендорфінів мозком тварин і відпускали їх побігати, а потім робили те ж саме з поглинанням ендоканнабіноідов. Коли ендоканнабіноідная система мишей була відключена, тварини закінчували пробіжку такими ж тривожними і смиканими, як і починали, що вказувало на відсутність почуття ейфорії бігуна. Однак коли заблокованими були мишачі ендорфіни, їх поведінку після бігу було більш спокійним і відносно більш розслабленим. Схоже, у мишок розвинулося знайоме почуття легкої ейфорії, хоча їх ендорфіновий система була деактивовано.
Втім, миші – це зовсім не люди. Тому для нового дослідження, опублікованого в лютому в журналі «Психонейроендокринологія», доктор Фасс та його колеги вирішили відтворити експеримент на людях, наскільки це можливо. Відібравши 63 досвідчених бігунів, чоловіків та жінок, вчені запросили їх до лабораторії. У всіх перевірили фізичну форму і поточний емоційний стан, взяли кров і випадковим чином призначили половині прийом налоксону, препарату, що блокує засвоєння опіоїдів, а решті дали плацебо. (Препарат, який використовувався для блокування ендоканабіноїдів у мишей, заборонений для використання на людях, тому цю частину експерименту провести не вдалося.)
Потім добровольці бігали 45 хвилин, а в інший день прогулювалися стільки ж часу. Після кожного сеансу вчені брали кров і повторювали психологічні тести. Вони також запитували добровольців, зазнали чи ті на їхню думку кайф бігуна.
Більшість відповіли ствердно. Вони відчували кайф під час бігу, але не під час прогулянки, без відмінностей між групами під налоксоном і під плацебо. У всіх також було виявлено підвищення рівня ендоканнабіноідов в крові після бігу і еквівалентні зміни в їх емоційному стані. Їх почуття ейфорії після бігу виростало, а неспокій зменшувался, навіть якщо їх ендорфінову систему була деактивовано.
Загалом такі результати дослідження – удар по іміджу ендорфінів. "У поєднанні з нашими дослідами на мишах, - говорить доктор Фасс, - ці нові дані виключають важливу роль ендорфінів" в ейфорії бігунів.
Однак це дослідження не пояснює, навіщо взагалі існує кайф бігуна. Серед добровольців не сталося жодної ейфорії від прогулянки. Але доктор Фасс підозрює, що відповідь у нашому еволюційному минулому. «Коли відкриті савани розширилися, а ліси відступили, – каже він, – людям стало потрібно полювати диких тварин за допомогою бігу на довгі дистанції. За таких обставин вигідно відчувати ейфорію під час бігу», – відчуття, яке багато бігунів відчувають і сьогодні, але, швидше за все, не через ендорфіни.
Степан Шпільберг
за матеріалами The New York Times
Що викликає ейфорію бігуна?